Делегація лівих парламентарів і політичних діячів країн Європи зустрілась із українськими лівими й профспілковими активістами й активістками, а також із представницями громадянського суспільства у Львові
5 та 6 травня 2022 року у Львові відбулась дводенна міжнародна конференція Європейської мережі солідарності з Україною за підтримки громадської організації “Соціальний рух”.
До міжнародної делегації увійшли ліві політики, парламентарі, профспілковці, журналісти з Австрії, Аргентини, Бельгії, Великої Британії, Данії, Іспанії, Німеччини, Польщі, Фінляндії, Франції та Швейцарії.
З боку європейських парламентарів були присутні: депутатка Сейму Республіки Польща Пауліна Матисяк, депутатка фінської Едускунти Вероніка Хонкасало, депутатка Федеральних зборів Швейцарїї Стефані Преціозо, депутат датського Фолькетингу Сьорен Сьоннергор, депутат Женевської міської ради Жан Бату (Швейцарія), депутатка міськради міста Ліон та заступниця мера Ліонської метрополії Лоранс Боффе (Франція), а також кандидат на двох президентських виборах у Франції Олів’є Безансно.
Представляючи одну з найактивніших у русі солідарності з Україною лівих організацій Workers’ Liberty, Рут Кешман з найбільшої британської профспілки UNISON та Том Гарріс із профспілки держслужбовців PCS розповіли про практичну підтримку робітництвом їх держави українського народу. Зокрема, як у березні, профспілківці Ліверпуля й Кента заявили, що будуть послідовніші за свій консервативний уряд у протидії путінській агресії проти України та відмовились розвантажувати російські вантажні судна. ”Соціальний рух” також публікував відео-звернення українських профспілок транспортників у відповідь на аналогічне блокування російських вантажних кораблів у портах Швеції:
Перший день конференції було відведено доповідям про вплив війни на профспілковий і робітничий рух України. Залізничники, будівельники, медики, атомники, шахтарі, об’єднані різними профспілками, розповіли про героїчний внесок своїх колег у захист країни та допомогу постраждалим від війни, а також про нові загрози, що постали перед працівниками їхніх галузей.
Присутні на конференції заступники голів Федерації профспілок України та Конфедерації вільних профспілок України зазначили, що із необхідністю забезпечити фізичне виживання своїх родин, профспілкові організації були вимушені забезпечувати евакуацію членів своїх профспілок. Профспілки допомагають своїм членам покидати південні та східні частини України, а також витрачають профспілкові внески в якості прямої фінансової допомоги тим, хто не може або не хоче виїжджати далі від бойових дій.
Одні з найвідповідальніших і найнебезпечніших задач військового часу – порятунок мирного населення та постачання життєво важливих вантажів – випали працівникам транспортної галузі. Активісти Вільної профспілки залізничників України констатували, що до об’єктивних ризиків бути обстріляними у прифронтових територіях, додались ще й перепрацювання на роботі через елементарні прорахунки менеджменту залізниці. Залізничники та їхні родини відчули нестачу продуктів харчування, предметів першої необхідності в побуті.
“Є обстріляна техніка, зруйновані вщент депо, є загиблі серед залізничників” – повідомив Олександр Скиба з ВПЗУ.
Тим не менш, державна власність над всією залізницею показала себе з найкращого боку: попри обстріли вокзалів, депо, залізничної інфраструктури, дуже оперативно за допомогою залізниці з небезпечних регіонів було евакуйовано понад 10 мільйонів внутрішньо переміщених осіб.
Будівельники в “гарячих точках” також зіштовхнулись із війною, а в мирних містах, через закон 2136 про лібералізацію трудових відносин на період військового стану – із зловживаннями з боку недобросовісних роботодавців правом затримувати зарплати та складністю звертатися по ефективну допомогу.
“Деяким будівельникам досі не було виплачено зарплатні борги з січня. Працівники скаржаться на відсутність комунікації з менеджментом – керівництво на телефонні дзвінки не відповідажє, робочі чати відключені” – за інформацією Василя Андреєва, голови Профспілки будівельників України.
Система охорони здоров’я не була готова до війни – за словами Сергія Кубанського (Київська міська профспілка працівників охорони здоров’я ).
“Медична реформа розпочата 2017 року, негативно позначилась на готовності України до пандемії: з лютого 2018 по грудень 2021 року в системі охорони здоров’я відбулося скорочення видатків та комерціалізація медицини через принцип “гроші ходять за пацієнтом”, який не забезпечував належного фінансування медзакладам. Профспілка з 2017 року застерігала Уряд про хибність такого підходу, адже інфекція може прийти в будь-який момент. Така ж ситуація і з війною: медзаклади не були готові до активного надання медичної допомоги великій кількості населення, через те, що кошти “ходять за пацієнтом”, а не перед ним. Деякі профспілкові вимоги було враховано: видатки на охорону здоров’я було встановлено на рівні не нижчому від 5%. Але з 2018 року до 2022 року жоден річний бюджет не передбачав цих 5% ВВП на охорону здоров’я, натомість виділяючи майже вдвічі меншу суму, а середній рівень лікарських зарплат не перевищував 15 тис грн. За такого незадовільного рівня фінансування, українська медицина зустріла “гарячу” фазу вторгнення Росії в Україну”.
Російська агресія ж принесла безпосередні загрози для життя медпрацівниць і терор для тих із них, хто знаходяться на окупованих територіях, зруйнувала чимало медзакладів і помешкань їхніх співробітників, а також унеможливила роботу судів і захист там трудових прав.
Тезу про неготовність медзакладів до війни через скорочення медиків та закриття лікарень підтверджує і Ольга Іванчина (Вільна профспілка медичних працівників України):
“В лікарнях бракує місць для наших хлопців, бракує медикаментів, харчів, відчувається також нестача персоналу: психологиня, яка в нас працювала – загинула на Сході України, а замінити її тут немає ким. Є зараз і скорочення, і закриття медзакладів – вступаємо в суперечки з адміністрацією, але головним пріоритетом для нас усіх є допомога нашим чоловікам і нашим дітям на Сході, а також переселенцям. Звісно для цього потрібна повноцінна зарплата і відпочинок медпрацівниць. Від європейських колег хочемо просити про допомогу із фінансовим тиском на Росію – треба зробити так, щоб російським елітам була невигідна та війна”.
Війна ускладнила захист прав працівниць, яких почали переводити на неповну ставку, адже вони бояться говорити про свої проблеми на роботі, аби не підірвати тим обороноздатність. Проте, ми вважаємо, що обороноздатність країни підривають порушення прав працівників, чим змушують людей шукати якісь альтернативні засоби заробітку. Оксана Слободяна (Львівська обласна профспілка медичних працівників і працівників медичної галузі та Рух “Будь як Ніна”) переконана, що боротьба на локальному рівні, через розголос – в тому числі, завдяки “Соціальному руху” - дає результати:
“Медики добиваються більш справедливих рішень, скасовуються рішення про скорочення працівників. В Попасній, де керівництво одного медзакладу полишило робочі місця, позбавивши медпрацівників зарплат – лише після медіа-розголосу медики отримали свої виплати.”
Павло Олещук (Атомпрофспілка) розповів про ситуацію у зоні відчуження - території навколо Чорнобильської АЕС, яка була забруднена в результаті аварії 1986 року. Там працюють фахівці, які проводять моніторинг забруднення, дезактивацію та спеціалізовані роботи із поводження з радіоактивними відходами, забезпечують життєдіяльність зони відчуження. А також будівельники, водії, персонал, який обслуговує їдальні, гуртожитки тощо. Дорога атомників на Чорнобильську АЕС зараз займає 5 годин тому, що мости було зруйновано.
«Люди працюють вахтовим методом, тому певну кількість днів вони перебувають у зоні відчуження (4/3 або 15/15). Після того, як окупаційні війська вийшли з цієї території, нашим працівникам вони залишили повністю знищені офісні приміщення, зараз там немає нормальних умов праці та проживання, що ускладнює виконання ними службових обов’язків. Система опалення зруйнована, вікна розбиті, всі двері вибиті, а майно частково знищено. Зруйновано автопарк та багато чого іншого. Наразі члени Атомпрофспілки з усієї України збирають гуманітарну допомогу і направляють її у Чорнобиль», — за словами Олещука.
Чорнобильська АЕС та місто-супутник Славутич також були під окупацією, але сьогодні вже визволені та під контролем України. Військові, які охороняли Чорнобильську АЕС, потрапили в полон до загарбників. Вони й досі не повернулися додому.
“Невід’ємною частиною роботи атомників є дотримання культури безпеки – в мирний час працівника можуть недопустити до роботи через те, що він прийшов на роботу втомлений, адже робота потребує постійної концентрації уваги та передбачає готовність до чітких дій за будь-яких обставин. Навіть в момент захоплення найбільшої в Європі Запорізької атомної електростанції, коли вібдувався бій біля КПП і допоміжних будівель – ніхто попри шум і вібрації обстрілу не покидав своїх робочих місць – ЗАЕС генерувала електроенергію, всі системи працювали із дотриманням правил техніки безпеки”
Заступника міського голови окупованого міста Енергодар було викрадено і його місцезнаходження є невідомим на момент написання статті. Мирні демонстрації проти військ окупантів розганяються з гранатами та автоматами російських військових.
На південному заході від Енергодару, через річку Дніпро, в 60 км від місця де прямо зараз йдуть бойові дії – знаходиться Кривий Ріг. Тисячі шахтарів, членів НПГУ Кривого Рогу пішли добровольцями зі зброєю в руках боронити Україну – за словами Юрія Самойлова (Незалежна профспілка гірників України).
“На профспілку ліг обов’язок з їхнього забезпечення тим, чим своїх працівників не забезпечує ні менеджмент, ні держава. Також постало питання з гуманітаркою, адже в Кривий Ріг приїжджають переселенці з регіону – кооперуємось із лівими, з профспілківцями в рішенні гуманітарних і логістичних завдань”.
Приймають у себе шахтарські родини зі Сходу і на Західній Україні за словами Василя Семканича та Мирослави Кафтан з НПГУ міста Червоноград.
Депутат парламенту Данії від Червоно-зеленого альянсу Сьорен Сьоннергор переконаний, що ліві сили Європи мають засуджувати російську агресію та вимагати негайного виведення російських військ; ліві мають підтримувати право українського народу на самооборону саме такою зброєю, яка здатна забезпечити ефективну оборону: “Ми повинні наполягати на всебічній гуманітарній допомозі українцям і українкам; ми повинні приймати всіх людей, що вимушені були стати біженцями та мусимо забезпечити їм усім гідне життя”.