Mérce Artem Tidva
У відповідях наш активіст розповів про історію створення «Соціального руху» та погляди його активу, союзників та вектор подальшого розвитку. Тезово представлені думки про наше бачення соціально справедливої післявоєнної відбудови. Було наголошено на необхідності допомоги та підтримки українських біженців в Угорщині.
Чому Ви приїхали до Будапешта, чим ви тут займаєтесь?
А.Т.: Я приїхав на профспілкову конференцію, в якій брали участь профспілки держслужбовців з різних країн. Її організувала Європейська федерація профспілок державних службовців, де я також працюю профспілковим організатором.
Чи брали участь у заході угорські профспілки?
А.Т.: Так, наприклад, Об’єднана федерація працівників електроенергетики (EVDSZ), яка є дуже активною в регіоні та в міжнародній конфедерації. Вони одні з перших запропонували фінансову допомогу українському профспілковому об’єднанню електроенергетиків. Існує багато прикладів подібної солідарної співпраці між профспілками — це формує важливі контакти на майбутнє.
Розкажіть, будь ласка, як формувався «Соціальний рух»?
А.Т.: «Соціальний рух» був створений як ліва відповідь на протести Євромайдану. Ми почали міркувати, чому так сталося, що, хоча в протестах брали участь не лише ультраправі, але й радикальні ліві, саме праві змогли заробити значний політичний капітал. «Правий сектор», який тоді сформувався, намагався конвертувати свою присутність на вулицях у голоси виборців, що не дуже спрацювало, але тим не менш з ними почали співпрацювати кілька народних депутатів. Тим часом лівий рух був розділений. Анархісти, троцькісти, автономісти та багато інших відтінків лівих протестували на вулицях, але не змогли заробити на цьому політичний капітал: започаткувати політичну партію, потрапити до парламенту тощо. Тому ми почали об’єднувати інтелектуалів та профспілкових діячів, які були відкриті до лівих ідей.
Ми ставили за мету заглибитися в роботу профспілок і робітничого руху. Наприклад, брали участь у протестах київських водіїв тролейбусів у 2015-16 рр. Також ми знімали відео, щоб привернути увагу до їхніх труднощів і поганих умов праці.
Протягом багатьох років водії муніципального транспорту мали проблеми з несвоєчасними платежами та погіршенням стану інфраструктури й транспортних засобів. Саме тут проявляється і проблема корупції. Були гроші на покращення інфраструктури, але їх розкрадали. Роботодавці створювали паперовий слід того, на що витрачали гроші, але насправді вони просто залишали їх собі. В якийсь момент працівники відмовилися працювати в небезпечних умовах. Вони оголосили голодування. Їхня незалежна профспілка врешті-решт перемогла, досягнувши результатів у декількох сферах.
Наші активісти також надавали правову допомогу працівникам, яких роботодавець звинуватив у незаконному страйку. Тролейбусники, яких незаконно звільнили, зверталися до суду, вигравали справи з нашою підтримкою та отримували значні компенсації.
Ви згадали, що «Соціальний рух» є політичною парасольковою організацією, яка включає в себе багато лівих течій. Чи не викликало це труднощів при розробці ваших політичних програм? Чи могли б ви розповісти нам про політичне бачення вашої організації?
А.Т.: Так, як я вже казав, в організації представлено багато різних напрямів, але нас об’єднує спільне антикапіталістичне бачення. З часів Євромайдану ми виступали з різних питань, наприклад, щодо бюджетної прозорості. Під час протестів ми зайняли Міністерство освіти та вимагали оприлюднити всі фінансові дані університетів, щоб студенти могли бачити, скільки за їхнє навчання заплатила держава, а скільки вони повинні були заплатити самі. У багатьох випадках з’ясувалося, що ВНЗ просили у студентів гроші після того, як держава вже заплатила за їхнє навчання. Наша позиція була такою: прозорий бюджет на противагу «комерційній таємниці»!
Ми також вимагаємо ліквідації олігархічної системи. Наші активісти брали участь у низці дослідницьких проектів, де вивчали уникнення олігархами оподаткування через офшоризацію в деяких галузях. Ми публікували статті про офшоризацію в сільському господарстві та видобутку залізної руди на сайті журналу «Спільне», який разом із «Mércé» входить до мережі східноєвропейських лівих медіа ELMO.
«Соціальний рух» неодноразово виступав проти неоліберальної трансформації системи освіти, охорони здоров’я та соціальних послуг, а також проти приватизації й комерціалізації публічних просторів. Гендерна рівність також є пріоритетом у нашій організації, де кількість чоловіків і жінок у правлінні розподілена 50/50.
Наскільки ми розуміємо, ви берете участь у різних кампаніях, підтримуючи прогресивну боротьбу, а не працюєте за власним політичним порядком денним.
А.Т.: Ми намагаємося підтримувати різні соціальні рухи і давати їм ширший погляд на те, що не так з капіталізмом. Ми показуємо, що проблема не лише в окремих роботодавцях, але й допомагаємо їм у боротьбі за конкретні робочі місця. Так ми намагаємося поставити екологічні, урбаністичні, феміністичні питання в антикапіталістичні, політичні рамки. Ми говоримо, наприклад, що недостатньо, щоб компанія була більш екологічною, недостатньо, щоб у бізнесі було більше жінок, тому що держава повинна брати на себе більше відповідальності в цих сферах, наприклад, давати батькам можливість брати участь у вихованні дітей.
Також працюємо над створенням мережі, де різні рухи підтримують один одного. Наприклад, коли ми працюємо з профспілками, то говоримо їм, що деякі з нас є членами ЛГБТ-спільноти, що це важливо для нас, і ми зазначаємо: «їхні права варті того, щоб за них боротися, тому що їхні права — це ваші права». Те ж саме робимо в феміністичному, анархістському русі — намагаємось пояснити, чому важливо підтримувати робітничий рух. Іноді це створює дивні ситуації, коли хтось каже: гаразд, тут є робітники, є незахищені люди, ви за робітників, але ми теж незахищені. Але люди робітничого класу також вразливі! Вони не фігури з плакатів минулого століття, тепер це, наприклад, кур’єри чи робітники, які працюють як «приватні підрядники» на будівельних майданчиках.
В той час, як значна кількість українських працівників воює на фронті, уряд руйнує трудові права та повертається до пропозицій, які він не зміг проштовхнути багато років тому. Проти цього протестують українські профспілки, ваша організація, і це спровокувало міжнародні профспілкові протести. Ліві також висловлюють занепокоєння, що післявоєнна відбудова може не враховувати суспільні інтереси. Як ви бачите цей розвиток подій?
А.Т.: Так, це велика проблема, але не нова. Перший протест, в якому я брав участь іще старшокласником, був проти неоліберального трудового законодавства у 2008 році. Тоді ми відвідували читальні гуртки «Спільного», і нам сказали, що треба йти, бо як майбутні працівники ми повинні підтримувати протестувальників. Кожні кілька років кожен уряд намагався демонтувати та «модернізувати» трудові права.
Колишній міністр економіки Тимофій Милованов, наприклад, мав нахабство пояснювати необхідність збільшення понаднормових виплат особистою історією: коли він лежав у лікарні з Covid-19, медсестра, яка його доглядала, заломлювала руки, так хотіла залишитися на роботі, але закон не дозволяє їй цього зробити. Тож Милованов дійшов висновку, мовляв, треба дати таку можливість тим, хто хоче працювати більше і краще.
Сьогодні суттєво спрощено, наприклад, процес звільнення членів профспілок. Однак профспілки все ще можуть запобігти таким випадкам, якщо оберуть відповідну особу делегатом — в такому разі роботодавці не можуть її звільнити. Тож навіть під час війни профспілки мають інструменти спротиву зухвальству роботодавців.
Чому український уряд робить це саме зараз? Просто, тому що може. Бо ми недостатньо організовані, аби протистояти йому. У «Соціальному русі» ми працюємо над тим, щоб показати, що опір можливий. Опір приносить результати, і ми готові підтримати цю боротьбу.
Чи намагається уряд виправдати ці заходи війною?
А.Т.: Звісно, зараз все списують на війну. Наприклад, можуть експропріювати профспілкову власність. Вони аргументують це тим, що їм потрібно збільшити надходження до бюджету. Але ж оподаткування великих компаній не збільшується. Якщо вони справді хочуть збільшити державний бюджет, ми могли б дати їм кілька порад, де взяти більше грошей.
Ми бачимо, наскільки розділені міжнародні ліві у своєму ставленні до війни. Наприклад, в інтерв’ю, опублікованому англійською мовою, одна група звинуватила вас у соціал-шовінізмі за підтримку західних поставок зброї в Україну та українського уряду. Як би ви відреагували на це?
С.С.: Вони буцімто за «революційне пораженство», але це абстрактна ідея. Соціалістична революція прямо зараз немислима в нинішній ситуації в Україні та Росії.
А.Т.: А щодо поставок зброї… Наші товариші, активісти зараз служать в армії. Ми купуємо безпілотники, засоби захисту, щоб вони могли бути більш ефективними і вижити. Якщо ми хочемо, щоб голоси ветеранів зліва почули, ми повинні підтримувати тих, хто воює зараз.
У нас є давні профспілкові контакти в Миколаєві. Після російського вторгнення ми звернулися до тамтешніх лівих: кому треба допомогти евакуюватись, кому потрібна підтримка на лінії фронту. Здається, ще наприкінці березня минулого року в місті не було питної води, бо російські війська пошкодили важливий водогін між Дніпром і Миколаєвом. Ми розпочали збір коштів і за 10 000 євро купили пристрій для опріснення морської води. Він працює досить добре, хоча й повільно. Ми також возили бутлі з водою до Києва та Одеси, іноді на машині, а іноді за допомогою наших активістів, які працюють на залізниці. Це все дуже дорого, потрібно багато платити за бензин, наприклад, а машина може перевозити лише 400 літрів води за раз. Після звільнення Херсона, в Миколаєві відновили постачання питної води. Це було б неможливо без систем HIMARS та іншої західної зброї.
Ви сказали, що «Соціальний рух» представляє багато лівих тенденцій. Чи створювало це якісь труднощі, коли ви формували свою позицію щодо війни?
А.Т.: Багато наших членів походять зі Східної України, де російська пропаганда сильніша, але вони також піддаються більш інтенсивним бомбардуванням. Ми неодноразово дискутували, але консенсус полягав у тому, що Україна має право на самооборону. Іноді наші активісти піднімають такі питання як право на використання російської мови, яке ми підтримуємо. Це правда, що зараз важко відстоювати це право, але ми розуміємо їхню позицію.
Ми домовилися не конфліктувати з питань, які ми не можемо наразі вирішити самі. Це стосується і війни, адже ми не можемо її зупинити. Навіщо знищувати організацію, яка робить багато корисного для майбутнього лівого руху в цьому суспільстві? Ми всі погоджуємося з необхідністю лівої партії, феміністичних голосів, профспілкових голосів, соціалістичних голосів та антинеоліберального порядку денного.
Як ліві групи можуть вам допомогти?
А.Т.: Гарне запитання. До Угорщини приїжджає багато українських біженців. Ми будемо вдячні, якщо ви підтримаєте їх, можливо, навіть дасте їм політичну освіту як лівим. Ми теж можемо допомогти з цим, перекладаючи матеріали українською мовою. Нам також потрібні гроші, щоб відбудувати нашу країну.
Однією з наших головних вимог є списання зовнішнього боргу України. Було б дуже дивно, якби всі гроші, які надходять в Україну у вигляді кредитів та які ми вкладаємо в підтримку нашої економіки, вся гуманітарна допомога, зрештою, повернулися назад до західних банків. В Угорському парламенті також є аргументи на користь списання українського боргу.
Наша друга вимога — це справедлива відбудова України. Кілька країн, зокрема й Угорщина, були присутні на конференції в Лугано, де представили начерки плану відбудови та реконструкції України. Ми намагаємося стежити за цим процесом, спостерігати, як витрачаються ці кошти, щоб вони не просто витікали, а створювали гідні умови праці з широкою зайнятістю, а не «сірі» робочі місця через субпідрядників. Ми повинні зробити так, щоб робітники, які відбудовують нашу країну, мали все необхідне.
В Україні є багато лівих рухів, які можна підтримати: профспілки, феміністичні рухи, соціалісти, зелені. Їх також може підтримати безпосередньо угорський народ, як це зробила угорська профспілка працівників електроенергетики.